zyvchyk

Я ніколи не маю достатньо терпцю для того, щоб грунтовно підготуватися до поїздки в іншу країну – місто. Максимум, що я завжди роблю – це придбання путівника та гуглення must see обєктів. Саме по них я вирішую їхати чи не їхати. Так, я знаю, що пропускаю багато цікавинок, але якщо місто сподобалося, то це тільки ще одна нагода туди вернутися.
Поїхати в Вроцлав в мене ніколи не було нагального бажання. Я завжди думала, що в Польщі найцікавіше це Варшава, Краків, і Труймясто (Гдиня, Гданськ, Сопот). Напевне я б ніколи і не зібралася туди поїхати, якби не побачене фото в альбомі друзів з статуями-людьми, що переходять вулицю, входячи в і виходячи з землі, - а це ж саме те, що найбільше мені подобається. На жаль, фото не було підписане. Після недовгих пошуків я дізналася, що це в Вроцлаві. А коли я ще довідалася, що там й гномики є – рішення сформувалося само собою, їдем і нема тому ради.

Прага – Вроцлав – це якихось там 284 кілометри. По нормальній трасі за 3 годинку можна добратися. На жаль, тільки частинка дороги йде по трасі, а далі села, села, і 50-70 максимально в Польщі. Отже 5 годин і ми там.
Хто любить грати з вогнем – даї і перевищувати швидкість, всі радари в Польщі мають табличку – měření ???? prędkości, тому принаймні знати, де сповільнувати, але так як радати в кожному селі, а село що 5 кілометрів в кращому випадку, тому раджу розслабитися і бальдіти від помірної їзди.
Отже, повертаючись до наших баранів, ой, вибачте, гномів....
Полювання на гномів – це напевне найбільш популярний туристичний спорт в Вроцлаві. Я як справжній грибник, посилено шукала гномиків під ногами. І так вдалося вполювати щось до 20. От тільки шкода, що я не знала, що вони й весіти можуть, чи можуть знаходитися і на рівні очей. Одним словом, зі майже чи більше 100 знайти і побачити на власні очі одну пяту – думаю нормальний результат як на двохденну подорож. Приїхавши назад вирішила дізнатися причину такої концентрації гномиків в одному місці. Отже, історія вроцлавських гномів сягає так далеко як 80-х років 20 століття, коли прихильники опозиційного угрупування Помаранчевої Альтернативи (Pomarańczowej Alternatywy) малювати гномів на стінах в тих містах, де попередньо були замальовані неленальні написи. Таксамо до історії ввійшли багаточисельні демонстрації, учасники яких були в помаранчевих кепках красналів, от як Революція гномів, що пройшла 1 червня 1988 року. З 1989 року «красналі» відійшли в підпілля і про них майже забули. В серпні 2005 року, курівництво міста вирішило повернути гномів (skrzatów) до міста, і так появилися перші гномики в Старому Місті. Говорять, що в день, це гномики-статуї, але в ночі вони гарцують по місті як має бути. Появляються все нові і нові гномики, що власники будинків, установ,ресторанів, виставляють, як рекламу. На жаль, деякі гномики зникали через крадіжки, тому від недавна кожний skrzat має вбудований GPS для кращого відслідковування пропаж. Тому навіть і не пробуйде привезти собі трофей. Якщо цікаво прочитати деталі - http://www.krasnale.pl, тут можна прочитати про все, що вас може зацікавити в них.



На фотографії, що зацікавила мене вперше Вроцлавом, був памятник Переходу (Pomnik Przejścia). Чомусь про нього мало написано в просторах інтернету, а на сторінках міста він не згадується. Але і він цікавий. На перехресті вулиц Piłsudskiego та Świdnicka дивовижно реалістичні бронзові статуї спускаються на переході в землю, а з друної сторони – підіймаються. Це «силуєти» - це память про введення воєнного стану 13 грудня 1981 року, і натовпи людей, які зникли ( 'пішли у підпілля") вночі завдяки міліції. Це робота Єжи Калини, 14 статуї були зведені вночі в 2005 році на честь 24-у річниці введення воєнного стану.
Цікаво як порізному сприймаються памятники, коли людина знає і не знає, яка ідея стоїть за ними. Я коли вперше побачила цих анонімних пішоходів, то подумада, от класно як. Такі правдопобідні. І все. Більше ні одна думка не промайнула головою. А насправді яка глибока ідея їх веде під землю.



Про Panoramu Racławicku я дізналася вже на місті. Довго думала відвідати її чи ні, а от тепер я можу сміло сказати – її варто побачити. Правда визнаю, що частково може в мені пробуджується львівський націоналіст (ця панорама була створена і початково розміщена у Львові), хоча і соромно що я про неї не знала до цього. Невелике соц. опитування відтвердило, що сучасна молодь Львова, а тут я говорю про середньо статистичного львівянина, і думаю українця загалом, а не про молодих вундеркіндів, і поняття не має, що то таке і з чим його їсти...
Отже, ...
PANORAMA RACŁAWICKA – це одне з нечисленних мість на світі, де можна насолоджуватися спогляданям релікту масової культури з 19 століття. Це велика, ба навіть величезна картина (15 на 114 метрів), яка завдяки спеціальним засобам переносить глядача в іншу реальність і інший час. Думка створити таке діло появилася в львівського художника Яна Стика (Jan Styka (1858-1925)), який запросив до свівпраці знаменитого змальовувача битв Войціха Косака (Wojciecha Kossaka (1857-1942)). Звісто таку роботу вони не могли зробити одні, тому і інші митці їм допомагали. Сам зміст картики був дуже важливим для поневолених в той час поляків (про саму битву прошу прочитати собі окремо). Полотно для панорами було куплене в Брюсселі, залізна рама – в Відні, павільйон, будинок ротунди, що знаходився в Стрийському парку у Львові був готовий в липні 1893 року.

Сама панорама Рацлавіцка, оце гіганське мальовидло було створене за неяких там собі 9 місяців, між серпнем 1983 року та травнем 1894 року. Урочисте відкриття відбулося під час Загальної Крайової вистави (Powszechna Wystawa Krajowa) 5 сервня 1984 році і відразу ж стала дуже популярною та головною атракцією для туристів. Після 2 світової війни в 1946 році картина разом з частиною Оссолінеум опинилася в Вроцлаві. Реконструкція та консервація праці тривала довго, і тому тільки 14 червня 1985 році глядачі знову змогли побачити Панораму Рацлавіцку. Правда цього разу тепер вже у Вроцлаві, а не у старому Львові.
Моє особисте враження – ВАВ! Коли підходили до ротунди, я щось так скептично кинула поглядом на сірий ціліндр, потім йшли темним коридором, але сама панорама це щось.
Поєднання світлових ефектів, самого мальовидла,і штучної землі, яка плавно і непомітно переходить в картину – це все дійсно переносить глядача в інший простів. Вам там будуть по польськи розповідати історію та пояснювати сцени на панорамі, звісно можна взяти апарат, що буде вам розповідати і на іншій мові, та я б не радила, якщо крім того людина знає польську. Обєм доповіді зовсім інший. Якщо планувати побачити також інші музеї – то варто спершу купити вхід до Панорами, тоді деякі музеї є задармо. Протилежної тенденції знижок я щось не помінила там.


Ще один цікавий памятник, на який ми ненароком натрапили – Памятник домашнім тваринам (Pomnik Zwierząt Rzeźnych). Одне з найбільш популярних місьц в Вроцлаві. Статуї тварин поставлені на вулиці де колись продавали мясо. Так само як гномики, тваринки появлялися поступово, кожна має свого спонсора. Йдуть розмови про створення статуї корови, але ще не знайшовся такий моцний спонсор, що би міг потягнути аж цілу корову.


Варто ще напевне побачити наступне, на відміну від нас ледацюг:
Галу Століття (Hala Stulecia), що рахується одним з найважливіших архітектурних творінь 20 століття. Побудована вона була в 1913 році з нагоди міжнародної вистави, архітектор – Макс Берг (Maxa Berga). Колись це була найбільша копулова конструкція на світі. Для того, щоб розкрутити апетит скажу тільки, що діаметр куполу в 1,5 раз більший за діаметр куполу Римського Пантеону.

Вроцлавський фонтан – я там не була, але по росповідях та інформації знайденій в інтернеті – це щось на кшталт Кжишикової фотана в Празі, тобто музика, світлодійство, струя води до 40 метрів ввиш – ну одним словос красатіща.